Плине час. Усе далі відносить нас від тих трагічних подій 1941-1945 років, що, незважаючи на час, залишаються незабутніми. Незабутніми для тих, хто волею долі став свідком чи учасником Великої Вітчизняної війни.

Усе менше стає цих людей. Тому дуже цінними є будь-які спогади про війну, особливо, якщо вони почуті «з перших вуст», тобто, від людини, яка теж брала участь у визволенні України від фашистів. Саме така людина живе у Краснокутську – Олексій Федорович Горстка, який віддав свою юність війні, з честю пройшовши її від початку до кінця.

Народився Олексій Федорович у с. Пархомівка. Війна, яка, знищуючи все живе на своєму шляху, залишала спустошеними міста й села, гнала наших краян у рабство в Германію, для нього розпочалася досить рано. Вже в 1941 році юний Олексій разом з товаришами копав окопи в Чернігівській області, на станції Плиски. Там потрапив у полон, пригнали в Конотоп, звідки тікав усіма можливими і неможливими способами: ховався від ворогів у ямах, у корівниках та інших місцях, щоб тільки залишитися живим.

Пізніше закінчив Дніпропетровське училище, освоїв премудрості професії радист-топографіст і разом з 80-м запасним полком попрямував до 1-го Білоруського фронту. Там потрапив до 5-ої ударної армії в 248-у дивізію, 771 полк, де й воював до останніх днів Великої Вітчизняної війни.

Запам’яталися Олексію важкі бої при форсуванні Вісли. Щемливі спогади час від часу прокидаються в пам’яті, вже приспаній мирними подіями життя. Важко було молодим солдатам, та вони зуміли показати себе бійцями, гідними захисниками своєї Вітчизни. За форсування річки Вісли, взяття Одерського плацдарму Олексій Горстка був нагороджений першим орденом Червоної Зірки. Ця нагорода додала сміливості юному бійцю, який загорівся виконувати будь-які накази командира. Рухаючись через Польщу, тяжкими боями визволяли солдати від ворога місто за містом, а попереду чекала річка Одер…

Було розпочато наступ на Кюстрін і одночасно – форсування Одера. Фашисти чинили шалений опір. Та все ж плацдарм Кросс-Нойдорф був захоплений, і Олексій та його товариші 248-ої дивізії 771 полку закріпилися на ударних позиціях і стримували натиск частих контратак. 26-го квітня їх дивізію змінила 47-а гвардійська армія, а вони були перекинуті у фортецю Кюстрін. За взяття і форсування Одера та плацдарму Олексій Горстка вдруге був нагороджений орденом Червоної Зірки.

…Закінчилася жорстока війна для Олексія Федоровича Горстки біля Бранденбурзьких воріт у Берліні. Про його героїчний бойовий шлях говорять численні нагороди: 2 ордени Червоної Зірки, ордени – Вітчизняної війни 2 ступеня, Слави 2 ступеня, «За мужність», і медалі – «За взяття Берліна», «За визволення Варшави», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», та багато інших нагород, яких усього – більше 20. 5-та ударна армія, з якою Олексій Федорович пройшов увесь бойовий шлях, була розформована, а він залишився на території Німеччини для продовження виконання свого військового обов’язку.

Після демобілізації Олексій Федорович повернувся в Пархомівку, де його чекала мама (батько не повернувся з фронту). Труднощі не закінчувалися, тому й поїхав до Донбасу шукати заробітку для кращого життя. Одружився. Деякий час жив у Новосибірську. Повернувшись в Україну, оселився в Краснокутську і тут пропрацював 50 років у сільському господарстві.

На рахунку Олексія Федоровича – близько 30 почесних грамот, має почесні звання Заслуженого механізатора України, Заслуженого водія України І, ІІ, ІІІ ступенів, ударник комуністичної праці, а також два дипломи всесоюзного значення та багато інших почесних звань і нагород.

Сьогодні Олексій Федорович Горстка проживає в Краснокутську. На жаль, останнім часом все частіше його підводить здоров’я. Тож побажаємо Вам, Олексіє Федоровичу, прожити ще багато років з міцним здоров’ям у злагоді, добробуті. Хай не болять Ваші рани, хай щастя і радість не переводяться у Вашій оселі.

Пишаємося тим, що зробили для Перемоги наші земляки. З історії відомо, що майже кожна родина втратила на війні своїх синів і дочок, братів, чоловіків, але рідна земля завжди пам’ятатиме про Великий Подвиг Українського Воїна.

Тетяна ПАЩЕНКО

(Краснокутська районна газета «Промінь»)