Так уже склалося, принаймні було за колгоспних часів, що сільська молодь по закінченні школи часто обирала професії своїх батьків-колгоспників і залишалася працювати в рідному селі. Й освоювали професії зазвичай змалку: дівчата – допомагаючи матерям на фермі, хлопці – батькам- механізаторам на жнивах. Так вийшло в житті й черемушнянина Олексія Володимировича Гречки із Валківського району. Його батько-фронтовик усе життя працював у «Червоній ниві» механізатором. Отож і в сина інтерес до техніки проявився рано і був, так би мовити, потомственним. Одержавши середню освіту і відслуживши в армії, Олексій повернувся в Черемушну, закінчив курси водіїв і відтоді пов’язав своє життя із сільським господарством.

Першим його робочим місцем стала кабіна самоскида. Для молодого водія це було хорошою професійною школою, бо яких тільки вантажів йому не довелося перевозити. І буряки з поля та іншу рослинницьку продукцію, і асфальт та будматеріали, коли в колгоспі велося господарське будівництво, прокладалися і ремонтувалися дороги.

А найдовше Олексій Володимирович працював водієм молоковозу. Тут були свої особливості, свій розпорядок. Колгосп мав дві такі автомашини, і їх водії працювали позмінно. Та навантаження і відповідальність це не зменшувало. До 1980-х років у колгоспі діяли чотири молочнотоварні ферми – дві в Черемушній і у відділках Литвинівки й Пісок. Забирати молоко потрібно було тричі на день у визначений час після кожного доїння з кожного корівника, яких тільки в Черемушній було вісім. Доставляли молоко на Ков’язький молокозавод.

О сьомій ранку машина вже вирушала, тож робочий день в Олексія Володимировича щоразу починався вдосвіта. Дуже важливо було дотримуватися санітарних норм, збираючи продукцію, постійно тримати машину в чистоті. Щодо цього молоковоз О.В. Гречки виглядав завжди бездоганно.

У гарячу літню пору, коли весь колгосп, всі сільські служби виходили на жнива, Олексій Володимирович пересідав за штурвал комбайна. Неодноразово трудився помічником у знаного, досвідченого комбайнера В.Ф. Петренка. Екіпаж постійно досягав високих намолотів, був у числі кращих по господарству, перемагав і в районному трудовому змаганні жниварів серед екіпажів «Нив». Доводилося збирати Олексію Володимировичу не тільки хліб, а й інші зернові культури, заготовляти корми.

Наприкінці 1980-х екіпаж у складі комбайнера О.Ф. Петренка і помічника О.В. Гречки першим у колгоспі застосував на збиранні гібридної кукурудзи спеціальну чотирирядну приставку ППК-4. Отож Олексія Володимировича можна вважати ще й новатором у технічному забезпеченні господарства. Терплячий, витриманий, статечний, надійний на роботі і в житті, він завжди добросовісно виконував будь-які виробничі завдання і безвідмовно йшов на ту ділянку робіт, яка потребувала його рук і вміння. За трудові здобутки неодноразово відзначався правлінням у числі передових трудівників колгоспу.

Не цурався Олексій Володимирович і громадської роботи. Односельці обирали його депутатом сільради кількох скликань, і довіру цю він гідно виправдовував. А коли в 1990-х у селі діяв аматорський хор, і тодішній голова «Червоної ниви» В.О. Ткаченко «мобілізував» у художню самодіяльність увесь колектив колгоспного гаража, Олексій Володимирович займався співом, і доволі успішно.

Останнім часом він трудиться на бензовозі в СТОВ «Лан». Це теж відповідальна справа, і виконує її водій-ветеран з притаманною йому старанністю.

З дружиною Олексій Володимирович виховав двох доньок і вже має п’ятьох онучат. Можливо, хтось із них успадкує дідусеву прихильність до техніки. А поки що його справу успішно продовжує зять Максим. Він теж трудиться в СТОВ «Лан» і за підсумками минулого аграрного року став одним з кращих водіїв району.

Цими днями Олексій Володимирович зустрів свій ювілей. Вітаємо його всією громадою, бажаємо здоров’я і добра, і нехай його життєва дорога залишається рівною і безтривожною.

(Газета «Сільські новини»)