У Черемушній, як і в кожному селі Валківського району, населення складається не тільки з місцевих уродженців, у яких тут коріння з діда-прадіда. Чимало є і таких жителів, яких це село колись прийняло і стало для них рідною домівкою. Хтось переселився сюди, шукаючи кращої долі в лихі голодні часи, хтось приїздив у місцеві колгосп і школу на роботу за призначенням по закінченні фахового навчання, а хтось знаходив тут свою половинку і створював сім’ю. Ще когось уже в зрілому віці забирали до себе діти.

До таких колишніх новоселів належить і Марфа Степанівна Горб, сумлінна трудівниця селянського роду. В Черемушній вона оселилася 30 років тому, вже перебуваючи на заслуженому відпочинку. А все її трудове життя минуло на Полтавщині. Та це ніяк не применшує її заслуг перед місцевою громадою і того шанування, яке виявляють до неї черемушняни.

Так склалося, що практично від народження маленьку Марфушу ростили дідусь і бабуся, які замінили дівчинці батьків. Виховували онучку в любові й турботі, хоч великих статків і не мали, а вона виростала доброю, працьовитою дитиною. Але дитинство виявилося коротким. Коли закінчила 4 класи, почалася війна. Її селу, можна сказати, пощастило, пригадує Марфа Степанівна. Розташоване воно було в болотистій місцевості, поміж торф’яників і лісів. Ворожа техніка пройти туди не змогла, не затрималися, побоюючись партизанів, і самі окупанти. Лише їх комендант час від часу навідувався.

Та бідувало село у воєнну пору нарівні з іншими, а після визволення – самовіддано трудилося для фронту. Так і Марфі, як і всім її одноліткам, довелося рано подорослішати у воєнному лихолітті, працювати нарівні з дорослими, адже робочих рук, доки чоловіки воювали, в колгоспі не вистачало. Отож і худобу доглядала, і буряки полола.

По війні Марфа Степанівна стала працювати там же, в рідному селі, на фермі свинаркою, згодом дояркою. Важко було, практично все робили вручну – корів доїли, корми роздавали, корівники прибирати. І так день у день. Тільки в 1970-х роках до села дісталися доїльні апарати і засоби фермської механізації, настало полегшення для працівників тваринництва. Та до труднощів Марфі Степанівні було не звикати, і в колективі вона незмінно залишалася в числі кращих трудівниць.

Свого обранця – фронтовика Миколу Горба, вона теж у рідному селі зустріла. Визволяючи рідний край від окупантів, він пройшов з боями всю Україну, був тяжко поранений і демобілізований за станом здоров’я. В злагоді й любові подружжя прожило 57 щасливих років, трудилося, ростило трьох дітей. Коли ж у 1980-х село потрапило в категорію неперспективних і поступово занепало, разом з молодшим сином переїхали в Черемушну, де вже мешкали старші доньки.

Ось так і стала Черемушна для всієї родини другою домівкою. Своїм розташуванням в оточенні лісів вона чимось нагадувала новоселам їх рідну Ново-Олександрівку, отож довго звикати на новому місці не довелося.

Змалку звична до колективної праці, Марфа Степанівна, незважаючи на свій пенсійний вік, сидіти вдома не могла – прийшла в «Червону ниву». Більше десяти років трудилася в городній бригаді. Доглядала з іншими жінками-городницями овочі від закладення парників до збирання врожаю. Цю справу добре знала, адже все життя і дома город порала. Виконувала її так само старанно, як і роботу в тваринництві, якій віддала більше 30 років. А хороших, відповідальних трудівників у колгоспі й громаді завжди цінували і шанували.

Вже п’ять років, як немає чоловіка Марфи Степанівни. Та вона не самотня, родина її велика, з міцним корінням. Поряд зі старенькою її діти, має вже дев’ять онуків і п’ять правнуків. Нині один з онуків служить в зоні АТО, як колись його дід, боронить мир і спокій своїх рідних і односельців.

А днями всю родину зібрала до отчого дому важлива подія – Марфі Степанівні виповнилося 85. Вітає ювілярку й сільська громада, бажає здоров’я, затишку й достатку її оселі, радості і втіхи від онуків і правнуків.

(Газета «Сільські новини»)