Одним з головних багатств нашої держави є чорнозем, або, як називав його великий учений Василь Докучаєв, «цар ґрунту». Чорноземів в Україні – до 28 млн. га, або близько 65 % від загальної площі, це 7 % усіх світових запасів. На Харківщині чорноземи займають 75 % території області.

На  перший  погляд,  стан українських ґрунтів не викликає причин  для  хвилювання.  Але, поспілкувавшись  з  директором Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О. Н. Соколовського» НААН України академіком Святославом  Балюком,  розумієш, що не  все  так добре  з  вітчизняними  чорноземами.  Річ  у  тому, що в усьому цивілізованому світі до  ґрунту  уже  давно  ставляться по-особливому, бо розуміють: це незамінний  природний  ресурс, адже  він  забезпечує  людству  до 97 % продуктів харчування. Від якості ґрунтів напряму залежить національна  продовольча  безпека. До речі, для утворення одного сантиметра  ґрунту  потрібно близько 100 років.

ПІД НАГЛЯДОМ – КОЖНИЙ КЛАПТИК ЗЕМЛІ

Одними з перших у світі важливість  охорони  ґрунтів  зрозуміли  у США,  коли  у 30-ті  роки минулого  століття  американські землі  піддалися  руйнівним  ерозійним процесам. Виникла необхідність  негайно  щось  вирішувати,  тому  створили  Державну службу охорони ґрунтів. І ситуація  докорінно  змінилася,  адже ця  служба  взяла  на  себе  повну відповідальність  за  використання  ґрунтового  покрову  та  запобігання  деградуючим  процесам. І коли американський фермер бачить інспекторів служби, то його аж  потом  проймає,  адже  в  разі виявлення  порушень  він  може залишитися без землі.

В Україні  проблемами  ґрунтознавства  серйозно  почали  опікуватися  з  переїздом  із Москви до  Харкова  видатного  вченого Олексія  Соколовського.  Уже  в 1956 році було створено Інститут ґрунтознавства, науковці  якого  і розпочали  титанічну  роботу  із проведення  великомасштабного дослідження  українських  ґрунтів.  Років  за  п’ять  цю  роботу було  завершено.  Було  складено мапи  всіх  тодішніх  сільгосппідприємств  із повною характеристикою ґрунтів і їх особливостей, розроблено  рекомендації  щодо покращення їх родючих якостей. Та з того часу масштабні дослідження  більше  не  проводилися, хоча мали повторюватися хоча б раз  на 20  років.  Тому  зараз  ми маємо  приблизне  уявлення  про стан чорноземів та  інших різновидів  ґрунтів  в  Україні.  Конче потрібно  проведення  всеукраїнського дослідження ґрунтів із запровадженням сучасних методів і технологій.

Зараз  у  країнах  ЄС,  у  Китаї та  інших  країнах  світу  практикується постійний виробничий  і кризовий моніторинг . На одному й  тому  самому  місці  через  певний  проміжок  часу  проводяться спостереження  з  якомога  більшою  кількістю «прив’язаних» до  ґрунтів  точок,  відстежуються  зміни  й  попереджаються можливі  негативні  наслідки. Це  дозволяє  отримувати  більш точний  результат  оцінювання,  а не середній, як часто буває в нас. Тобто,  в  будь-яку  мить  можна отримати  повну  характеристику того  чи  іншого  клаптика  землі. Ось так би й у нас! На жаль, поки що бракує коштів на проведення таких досліджень, але все одно  без  них  не  обійтися,  якщо хочемо  підвищити  родючі  якості  ґрунтів  і зберегти  їх у цілості для нащадків. А от у науковому центрі,  незважаючи  на  проблеми,  така  моніторингова  база  є, там налічується понад 2000 «точок», хоча й цього замало.

РІЛЛІ БІЛЬШЕ, НІЖ СІНОКОСІВ

Ні  для  кого  не  секрет,  що в  Україні  така  кількість  зораних  земель, що  їх  немає  в жодній  цивілізованій  країні  світу. Рілля  в  нашій  державі  складає 32 млн га, а на Харківщині орної землі – 1,9  млн  га.  Добре  це чи  погано?  Звісно,  нічого  хорошого  немає,  бо  за  світовими стандартами  співвідношення пашні  до  луків, пасовищ  і  сінокосів має бути 1:1,  а в нас воно не витримує ніякої критики. Відтак,  слід  оптимізувати  земельні угіддя  за  рахунок  зменшення площі малопродуктивної та ураженої  ерозією  ріллі (в  Україні таких  земель до 10 млн  га,  а на Харківщині – 300 тис. га) і створення на ній луків, пасовищ і сінокосів. За кордоном давно існує така практика, і жоден фермер не має від цього шкоди, адже отримує  від  держави  компенсацію понесених збитків. У такий спосіб ґрунти справді рятуються від неминучого «вимирання».

Складна  ситуація  із  внесенням  на  поля  в  достатній  кількості  мінеральних  і  органічних добрив.  Відтак,  сучасний  стан ґрунтів  у  нас  дефіцитний (до 1990  року  був  бездефіцитним). Тобто,  не  вистачає  органічних речовин  і  мінеральних  елементів,  знижується  вміст  гумусу.Особливу  тривогу  викликає  недостатня  кількість  внесення  органічних  добрив.  Якщо  раніше на  один  гектар  їх  вносили  до 9  тонн,  то  зараз – менше  однієї тонни,  і  то  не  всюди.  Причина всім  відома:  тваринницька  галузь  поки  що  розвивається  не на  повну  силу,  а  отже –  земля недоотримує «органіки».  Не кращі  справи  і  з  мінеральними добривами,  яких  у  середньому  вноситься  втричі  менше  від потреби.

Зараз  упроваджуються  новітні  технології,  які  дозволяють навіть за відсутності органічних добрив  повернути  бездефіцитний  баланс,  тобто,  здійснювати  збалансоване  землеробство. Сутність  їх  полягає  в  тому,  що всі  залишки  рослин  на  ниві  заорюються  в  ґрунт  і  тим  самим збагачують його поживними речовинами. До  речі,  за  кордоном такі  землеробські  технології вже  активно  використовуються. Також  велику  роль аграріям  слід  приділити  й  науковим  розробкам  щодо  правильного внесення  мінеральних добрив.  Науковці  попередньо  аналізують: яку культуру сіятимуть; стан  ріллі;  вміст  азоту, фосфору та калію у ґрунті. Потім точно  розраховується  кількість мінеральних  добрив  і  строки  їх внесення. Ус е це дозволяє підвищити  врожайність  навіть  за  несприятливих погодних умов.

І  в жодному  разі  не  забуваємо про  сучасні  технології  обробітку ґрунту. У багатьох країнах світу,  особливо  у  Бразилії  та Аргентині, зараз на перше місце виходить «нульовий»  обробіток ґрунту,  який  дозволяє  зберігати поживні  речовини  й  вологу.  За розрахунками експертів, в Україні  за  цією  технологією  можна обробляти до 6 млн. га ріллі, а на Харківщині – 100 тис. га. Та перехід на «нульовий» ґрунтообробіток  потребує  суттєвого  оновлення  машинно-тракторного парку та сільгоспзнаряддя, тому тут потрібен певний час.

Ігор Тесло, власний кореспондент

 

Газета «Слобідський край» №27 від 2 березня 2013 року